Фото-есей “Моя Україна”

Заліщики, місто в обіймах Дністра в Тернопільській області

– Привіт, Іринко. Як справи?
– Та ось, у поїзді їду.
– Куди цього разу? Мабуть знову у глушину якусь? Старі руїни розглядати? Чого тебе туди так тягне?
– Я не зможу тобі пояснити. Спробуй краще сам.

Чи часто ви замислюєтеся над тим, в якому неймовірно багатому краї ми живемо? Коли стоїш на одному з двотисячників Карпат і вдивляєшся в далечінь, тільки тоді можеш хоча б приблизно уявити, скільки це – 602 тисячі квадратних кілометрів лісів і полів, гір і рівнин, морів, річок, озер і населених пунктів. Одного людського життя може не вистачити, щоб вивчити кожен просочений багатовіковою історією кілометр нашої країни.

Чому ми так знецінюємо те, що маємо? Адже у нас під ногами більшість природних і рукотворних пам’яток.

Ми точно знаємо, як називається столиця Таїланду і скільки туди летіти, але не можемо запам’ятати назву обласного центру Волинської області.

Ми летимо тисячі кілометрів, щоб подивитися каньйони в США і Мексиці, але не знаходимо часу для однієї ночі в поїзді, щоб подивитися шикарні Арбузинський і Актовський каньйони в Миколаївській області.

Актовський каньйон, Миколаївська область

Ми готові збирати гроші місяцями, щоб дістатися до Парижу і розглядати картини в Луврі. При цьому ми навіть не підозрюємо, які шедеври зберігаються, наприклад, у Пархомівському та Сумському художніх музеях.

Картина Вільгельма Котарбінського, Сумський художній музей

Ми захоплюємося гірськими пейзажами Грузії, але не знаходимо часу і сил посидіти на березі високогірного озера в рідних Карпатах.

Озеро Синевир, Закарпатська область, Україна

Ми чекаємо на відпустку, щоб відправитися до Англії та Шотландії, подивитися там на справжні старовинні замки. Але не зможемо назвати по пам’яті і 20-ти замків і фортець на території України, від дотику до стін яких перехоплює подих.

Хотинська фортеця, Чернівецька область

Ми заплющуємо очі від задоволення, стоячи на березі Дунаю, але ніколи не плавали в найкрасивіших затоках нашої річки Дністер. Та й взагалі слабо уявляємо, де вона протікає.

Річка Дністер, затоплене село Бакота, Хмельницька область

Ми не завжди знаємо, що цікавого є в околицях області, в якій живемо, але точно пам’ятаємо, де жив і творив Мікеланджело. А про, наприклад, Салтово-Маяцьку культуру, яку вже багато років досліджують історики з різних країн, ми навіть не чули.

Старий Салтів, Харківська область

Ми поспішаємо побачити цвітіння тюльпанів у Стамбулі, але ігноруємо чомусь долину червонокнижних нарцисів у Закарпатській області.

Долина нарцисів, місто Хуст, Закарпатська область

Ми точно знаємо, що дуже хочемо подивитися на китів в Каліфорнії, але ніколи не бачили як повертаються по весні рідкісні перелітні птахи на Кінбурнську косу.

Кінбурнська коса, Херсонська область

Ось сидиш ти на березі Дніпра на Хортиці, вдивляєшся в кам’яні береги, уявляєш як колись запорізькі козаки ходили тут на своїх чайках.

Острів Хортиця, Турпляж, місто Запоріжжя

Потім їдеш у Херсонську область і бачиш стару дерев’яну Введенскую церкву, яку колись перемістили із Запорізької області по Дніпру в це село. Ну хіба це не гідне подиву і захоплення?

Ми не поспішаємо у подорож рідною Україною, списуючи все на відсутність сервісу і хороших доріг.
Ми часто мислимо стереотипами щодо жителів тих чи інших областей, не спромігшись познайомитися і поспілкуватися з ними особисто.

Як багато ми ще маємо про тебе дізнатися, дорога наша Україно. Закохуватися в тебе знову і знову після кожного нового побачення.
Адже неможливо по-справжньому полюбити те, про що на власні очі нічого не знаєш.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *