Каша без сокири

Перше кохання завжди найсильніше казали вони. Я не знаю кохання то було, чи зітхання, але, судячи з розповідей батьків, галасу ми двоє наробили чимало.

Це були 80-ті. Жили ми тоді у військовому містечку в Польщі. Нам було по 4. Звали його Іван.

Ми рідко залишалися на самоті, але іноді таке траплялося. І ось одного разу ми опинилися на кухні без батьків, самі-самісінькі. Мовчазному але рішучому Ванюші прийшла у голову чудова ідея – порадувати маму смачним обідом. Звісно ж він долучив до цієї справи мене, як свою першу другу половинку, незамінну бойову подругу. Роботи були розділені справедливо. Ванюша виконував важку чоловічу справу – зняти велику каструлю з самісінького верху шафи. Мені ж дісталося висипання та змішування усієї крупи, яка була в кухні.

Коли, після мавпячого стрибання Ванюші по шафах, каструля нарешті опинилася на підлозі, в неї відразу ж почало зсипатися все від гороху до гречки. Уся ця суміш ретельно перемішувалася величезним ополоником. Я вже не пам’ятаю, мабуть, ми хотіли нагодувати не тільки батьків, а й усіх сусідів своїм витвором кулінарного мистецтва.

Але, як і годиться, за класикою жанру, коли ми дійшли до етапу заливання нашої смачної суміші водою, до кухні зайшли вони –  мами. Мабуть, мені не вистачить словникового запасу, аби передати усю їх радість від побаченого. Пам’ятаю лише, що нас зовсім не сварили, тільки дуже переживали, чи ми не забилися.

Ось так би все і скінчилося нічим. Але на нашу десятикілограмову страву все ж таки знайшлися гурмани. Оскільки Попелюшки, яка б відібрала гречу від рису та квасолю від пшона в хаті не знайшлося, на сімейній нараді було вирішено відвезти це все місцевому лісничому. Він підгодовував у лісі косуль та оленів. Та й своє господарство зі свинок та корівок у нього також було. Ось так ми з Ванюшею приготували першу в житті страву, та ще й для звіряток.

#90днівПишиСильно

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *