Творча зустріч з міжнародним кореспондентом Мстиславом Черновим у Харкові

Як і мільйони інших молодих людей він шукав себе. Завдяки знанню іноземних мов, любові до фотографії та подорожей встав на стежку тревел-фотографа і перекладача. Можливо він так і залишився б одним із сотень тисяч творців картинок з подорожей, якби не один випадок.

Сьогодні Мстислав Чернов – фото- і відео-кореспондент у “найгарячіших” точках світу (Ірак, Сирія, Донбас та ін.). Він працює на міжнародні агентства Associated Press і Reuters.

Колись в одному з фототурів у Туреччині Мстислав став свідком революційних повстань. Поки його колеги мирно спали в готелі, він відправився в епіцентр подій в Стамбулі і зняв там свій фоторепортаж.

У той момент, коли я сфотографував палаючу машину, я раптом зрозумів, що нарешті перебуваю саме в тому місці, де повинен бути, і роблю саме те, що повинен робити.

Тоді Мстислав прожив у Стамбулі цілий місяць. Знімав щодня. Витратив купу грошей на проживання в готелях. В результаті він не продав жодної фотографії. Але, за його словами, це був безцінний досвід, який привів його туди, де він зараз.

Всю цю інформацію я почула на творчій зустрічі з Мстиславом Черновим, яка проходила в Харкові, 7 лютого 2018 року, в галереї Сome IN. Послухати земляка, який досяг таких значних успіхів у фото- і відеожурналістиці, прийшло набагато більше людей, ніж могло вмістити надане приміщення. Мені посадкового місця не вистачило, тому я дві години слухала і дивилася стоячи. Часом з відкритим від подиву ротом, що вже казати.

Від слухачів надходило багато запитань, як про особливості роботи кореспондента, так і про його життя і світосприйняття.

Мені в будь-який момент можуть зателефонувати і відправити знімати те, що відбувається, тому я живу “на валізах”. Це чиста правда, у мене завжди дві повністю зібрані дорожні сумки і живу я біля великих аеропортів. Так зручніше, щоб завжди на найближчому рейсі можна було дістатися до епіцентру подій.

Хтось із залу запитав де Мстислав відчуває себе вдома.
– Тільки в аеропорту. – посміхаючись відповів він.

Багатьом було цікаво, як він будучи фотографом став відеожурналістом. Виявилося, що теж з волі випадку. Міжнародні новинні агентства, на які працює Чернов, розподіляють бюджет таким чином, що лише 5% припадає на фотоконтент, а решта 95% – на відео.

Перебуваючи в зоні конфлікту як незалежний міжнародний фотокореспондент на Донбасі, йому вперше довелося зняти відеорепортаж. Це був сюжет про збитий боїнг.

Колега каже мені:
– А ти вмієш знімати відео? Тут би треба саме його.
– Ну звичайно! – відповідаю я. А сам думаю про себе: “Авжеж, я знаю, де в мене ця опція в фотокамері” (сміється)
– Ну тоді бери і знімай. Головне, щоб інтерв’ю не на початку і не в кінці. Ну розберешся в загалі то.

Я спочатку знімав за принципом фотографії. Робив невеликі різнопланові сюжети до 10 секунд і потім навчався монтувати їх в єдине відео за допомогою спеціальних програм.

Згодом почав глибше вникати в тему відеозйомки, вдивлявся в готові роботи професійних відеооператорів. Дивився як рухається камера, навчався додавати дрібні деталі в сюжет для повноти картини. Я включав який-небудь фільм і дивився його без звуку, намагаючись розглянути роботу знімальної групи.

На екрані проектор весь час виводив фото- та відеосюжети з вибухаючими будинками, закривавленими тілами, з плачучими над трупами родичами. Я не один раз під час заходу подумки задавала собі питання: “Чи змогла б я працювати ТАМ?”. Це як дві шальки терезів. На одній – особисті людські емоції, співчуття, бажання втекти з цього пекла, а на іншій – діяльність, яка дозволяє показати у всіх частинах земної кулі події, що відбуваються в конкретному місці.

Неодноразово із залу звучали питання щодо того, як Мстислав все це виносить, як справляється з постійним стресом, як абстрагується від того, що відбувається і продовжує знімати. І абсолютно спокійний молодий парубок без зайвих емоцій, але з трохи згаслими, як мені здалося, очима відповідав:

Це моя робота, яку я роблю. Мені здається, що добре роблю.
Під час зйомок та інтерв’ю я намагаюся не вникати в суть того, що відбувається. Мене накриває потім, коли я переглядаю і монтую відзняте відео. Але я намагаюся спрямовувати ці думки в робочий потік. Робити висновки і оцінювати отриманий досвід.

Мстислав на прикладах своїх сюжетів розповідав про техніку зйомки, про особливості роботи, про обладнання. Про інструкції, відповідно до яких вони діють. Наприклад, про те, що для повної об’єктивності висвітлювати події будь-якого конфлікту необхідно з трьох сторін: обох воюючих сторін і тієї, яка не приймає безпосередньо участь у військових діях, третьої сторони, наприклад, мирних жителів. На Донбасі йому надали таку можливість і він висвітлював події з різних місць. А ось в Іраку можливості знімати з боку ІГІЛ не було, так як після цього, з великою ймовірністю, він би не вижив.

Під кінець заходу із залу поставили запитання, у чому Чернов бачить свою місію. На це журналіст відповів наступне:

Ніякої місії у мене немає. Та й ні у кого з людей її, насправді, немає. Є мотиватори, завдяки яким ми діємо. Не більше того.
Я ще раз повторюся, це моя робота, яку я роблю добре і отримую за це гроші. Я відчуваю себе на своєму місці.
Так, іноді моя діяльність допомагає конкретним людям, але це аж ніяк не місія. Місія – це занадто гучна заява.

А коли його запитали, в якому жанрі він би хотів працювати в подальшому, він відповів дуже просто:

У майбутньому я б взагалі не хотів, щоб моє життя було пов’язане зі зйомкою. Будь-якою. Але я ні краплі не шкодую про свій вибір професії.

Джерело фото – mediaport.ua

Джерело фото – mediaport.ua

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *