Суми – місто храмів, стріт-арту, смачної їжі і гарної архітектури

Вид з вулиці Соборна на Свято-Воскресенський кафедральний собор

 

Вирушаючи в чергове нове місто, буває, що не маєш про нього ані найменшого уявлення. В історичному контексті ти щось ще пам’ятаєш, але що конкретно на тебе там чекає по приїзду – не знаєш.

Саме таким для мене стало місто Суми. Рушили ми туди невеликою групою ентузіастів-дослідників України. Постараюся передати свої враження про те, чим може бути цікаве це місто туристу.

Read More

Творча зустріч з міжнародним кореспондентом Мстиславом Черновим у Харкові

Як і мільйони інших молодих людей він шукав себе. Завдяки знанню іноземних мов, любові до фотографії та подорожей встав на стежку тревел-фотографа і перекладача. Можливо він так і залишився б одним із сотень тисяч творців картинок з подорожей, якби не один випадок.

Сьогодні Мстислав Чернов – фото- і відео-кореспондент у “найгарячіших” точках світу (Ірак, Сирія, Донбас та ін.). Він працює на міжнародні агентства Associated Press і Reuters.

Колись в одному з фототурів у Туреччині Мстислав став свідком революційних повстань. Поки його колеги мирно спали в готелі, він відправився в епіцентр подій в Стамбулі і зняв там свій фоторепортаж. Read More

Якби я була письменницею

Перо сильніше за меч. Принаймні у моїх пацифістських поглядах на оточуючий світ це саме так. Я вірю, що одна хороша книга може змінити життя не тільки тієї людини, яка її прочитала, а й усіх інших, на кого ця людина в результаті вплине. Тому вже багато років найбільше захоплення визивають у мене особистості, які володіють силою слова.

Іноді я уявляю себе письменницею. Сиджу на морському узбережжі і пишу сторінку за сторінкою. Вітер розвиває волосся, а я стукаю пальцями по клавіатурі і нічого не помічаю. Ви скажете, це все вигадка, і у реальному житті письменники працюють зовсім інакше? Мабуть, так. Впевнена, щоб написати щось справді цінне та цікаве, неодмінно треба жити активним цікавим життям. Щодня пізнавати нове, бачити, чути, відчувати, розуміти. Навіть, якщо володієш неймовірно розвиненою з дитинства уявою, хороші ідеї приходять тільки у відкриту новій інформації голову. Тож потрібно постійно тримати себе в творчому тонусі, а це досить складна щоденна праця. Read More

Сanon фотомарафон. Я все зможу

Мале й велике. Grand and small

Якісний тематичний захід – це як хороша книга в жанрі нон-фікшн. Після нього залишається не тільки отримана інформація, але і приємний післясмак, і, що вкрай важливо, натхнення. Сьогодні мені пощастило стати частинкою фотомарафону, який проводить в декількох містах компанія Canon Україна.

Тема фотографії цікавить мене вже не перший рік, з тих самих пір, коли в мої руки потрапила перша більш-менш стерпна камера. Я навіть пройшла колись базовий курс в онлайн-фотошколі, щоб хоч якось вникнути в теорію. Любительська фотозйомка дуже тісно перегукується з іншими моїми захопленнями, зокрема з гірськими походами і подорожами, зачатками спостереження за птахами і тваринами. Шкода, поки що я приділяю цьому набагато менше часу, ніж хотілося б. Але сьогоднішній захід я пропустити просто не могла. Read More

Плани на літо

Нерозумно жити завтрашнім днем. Він – нескінченність, що не відповзає з-під ніг, ти на ній навіть не стоїш, просто біжиш уперед, уявляючи дорогу. Але якщо не плануєш вічність, то навіщо планувати завтра?
Девід Лазба

Наші плани і правда не завжди витримують зустріч з реальністю. Але жити в сучасному світі нічого не плануючи практично неможливо.
Я давно засвоїла урок, що мріяти треба високо. Відповідно і планувати виконання своєї мрії слід так само. Read More

Щоденний ритуал “30/900/36”

30 сторінок на день – це, в середньому, 900 сторінок на місяць. Враховуючи той факт, що середньостатистична книжка має десь 250-300 сторінок, тоді це цілих 3 книги на місяць. Або 36 прочитаних авторських думок і нових знань на рік! Такі прості розрахунки. Усього півгодини на день і ви мудріші у 36 разів за 1 календарний рік.
Були часи, коли я казала собі, що мені не вистачає часу, щоб читати стільки, скільки мені хочеться. Read More

Декілька слів про зовнішність

Скільки себе пам’ятаю, мені завжди хтось заздрив. У більшості випадків мені це вдавалося зрозуміти лише через деякий проміжок часу, інколи крізь роки. Допоки порозуміння не приходило поведінка цих людей мені була абсолютно не зрозуміла, тому я їх просто ігнорувала. Мабуть, не давало спокою те, що я завжди у центрі уваги, ще зі школи. Не те щоб я робила для цього щось особливе. Можна було б списати все на мій немаленький зріст та досить гучний голос. Але на четвертому десятку я розумію, що причина цього дуже проста: моя особиста активність, небайдужість, та небажання залишатися осторонь якогось дійства. Бо хто ж як не я? А ще неймовірна допитливість. Нас оточує стільки всього цікаво, а часу обмаль. Тож треба діяти швидко і встигнути якомога більше. Read More

Палиш чи ні? Твій профіль в FB розкаже правду

Соціальні мережі давно стали невід’ємною частиною нашої повсякденної поведінки. Життя реальне та віртуальне так тісно сплетені, що насилу згадуєш як жив без цього тандему раніше. Та що там говорити, відомі світові лідери завзято оперують своєю активністю в соцмережах. Чого тільки варта недавня скарга письменника Стівена Кінга на Дональда Трампа, який забанив його в Twitter за критику і насмішки в свою адресу. І це вже резонансна новина, яку підхопили і обговорили більшість медійників. Read More

Може просто забити?

Коли я була підлітком, у мене була дивакувата мрія. Йдучи парками, лісами, полями, містом, я завжди помічала довколо сміття, яке залишають за собою люди. Мені хотілося мати такий магічний посох, яким би я торкалася того сміття, і воно б переміщалося у квартиру людини, яка його викинула. Можливо, це не дуже гуманне бажання, але гадаю, що для мене це був якийсь захисний механізм від ненависті та роздратування.

Згодом я виросла. Інфраструктура міст та парків помітно поліпшилася. Зараз кількість вуличних смітників значно збільшилася. Та людська поведінка зовсім не змінилася. Нажаль. Read More

Каша без сокири

Перше кохання завжди найсильніше казали вони. Я не знаю кохання то було, чи зітхання, але, судячи з розповідей батьків, галасу ми двоє наробили чимало.

Це були 80-ті. Жили ми тоді у військовому містечку в Польщі. Нам було по 4. Звали його Іван. Read More